А у повітрі почула я весну

Співала вона тихо, мелодійно.

І все , що спало у саду спокійно

Прокинулося із п’янкого сну.

 

Дерева голі ще, не мають що вдягнути,

Та все ж приваблюють вони усіх людей.

І від оцих таких,  здавалося б, простих речей

Не можу спокою відчути.

 

Я ж чую, як колише вітер віти

І як тріпочуть крильцями птахи,

Я бачу, що не білі вже дахи,

Що вже зелені трави й ростуть квіти.

 

А у повітрі ви почули вже весну?

Співає вона тихо, мелодійно,

У душу проникає неспокійно,

Та будить все із зимового сну.

Учениця 7-Б класу Малькут Олена

Гарячий  чай  замінить  твої  теплі  руки,

Солодка  кава  змінить  поцілунків  смак,

А  друзі  будуть  поруч  в  час  розлуки,

А  осінь  затанцює нам останній вальс.

 

І  час  пройде  так  швидко,  непомітно.

Лиш  так  здається,  що  ми  вічність  живемо.

Лиш  біль  застигне  в  серці  непохитно,

І  тільки  він  нам  нагадає,  що  було.

 

Та  знаю,  що  все  ж  змиримося  згодом,

І  біль  отой  забудемо  колись.

Хоч  були  ми  щасливі  разом.

Та  рук  не  опускай  і  ще  борись.

 

Знайдеш  любов  ти,  що  не  спопеліє,

І  я  знайду  солодкий  щастя  смак,

Та  зараз  теплий  чай  мене  не  гріє,

Бо  ж  осінь  показала  горе-знак.

Учениця 7-Б класу Малькут Олена

Далеко  ти,  далеко  я,

Між  нами  сотні  миль.

І  ти  не  мій,  я  не  твоя,

Замало  всіх  зусиль.

Замало  слів,  замало  сліз,

Твоїх  очей  нема.

Зайшла я в непрохідний  ліс, 

А  там  повсюди  тьма.

Нема  тебе  –  мене  нема,

У  серці  тихий біль.

В  дворі  весна,  в  душі  –  зима

На  рану  сипле  сіль.

І  так  пече,  і  так  болить,

Веде  до  божевілля,

Та  все  душа  моя  стерпить,

Та  буде  новосілля.

Знайду  тебе  чи  не  знайду, 

Побачу  –  не  побачу,

Тебе  ж  у  серці  збережу,

Хоч,  мабуть,  не  пробачу.

Учениця 7-Б класу Малькут Олена

З тобою ангелом я стала,

Без тебе ж була я ніким.

Я так нікого не кохала,

Кохаю ж серцем я палким.

 

З тобою крила розпустила

І полетіла в небо до зірок.

Без тебе божевіль я не робила,

А божевілля моє – це до щастя крок.

 

З тобою я пізнала, що таке журба,

Не від образ чи сварок, ні, від суму,

Бо ж у душі моїй йде боротьба,

За кожну вільну хвильку із тобою.

 

З тобою я – це я, така як є,

Без пафосу, без маски на обличчі.

Я знаю, ти змінив життя моє,

Змінив на краще, хоч іще не звично.

 

Коли ти поруч, я немов в раю,

Без тебе ж, мов у пеклі, я згораю.

Ніхто не знає, як тебе люблю,

Ні, не люблю, а як кохаю!

Учениця 7-Б класу Малькут Олена

Колискова, ніжна, тиха пісня наша рідна.

Я її кохаю до нестями.

Вона перша, вона краща і медалі гідна.

І отак уже віками.

 

Мова, мов шовкова нитка,  

Доторкнутись хочу,

А мелодія  тендітна.

Ні, я не наврочу.

 

І колише тихо-тихо своїх людей грішних,

І співає їм щодня.

Прокидається народ твій від пісень цих ніжних,

Прокидаюсь із ним  я.

 

Мово, мово українська, мово золота,

Досконалості немає меж...

Ти єдина в українців й тільки ти одна

Славу принесеш!

 

Мова, мов шовкова нитка,

Доторкнутись хочу,

А мелодія тендітна.

Ні, я не наврочу.

Учениця 7-Б класу Малькут Олена

 

Оксамитом  огорнуте  серце 

Дарувала  колись  я  тобі.

Добивалась  мети  я  так  вперто, 

Хоч  боліло  усе  у  душі.

Вибирала  слова  щонайкращі, 

Щоб  сказати, як  люблю  тебе.

Та  тепер  я  ніколи,  нізащо 

Не  повірю  комусь.  Все  пройде.

Все  пройде:  і  образи,  і  сльози, 

І  надії  усі  й  сподівання.

Не  повірю  я  більше  ніколи

У  фальшиві,  нещирі  зітхання,

Бо  як  любиш,  то  завжди  відпустиш, 

Як  колись  відпустила  тебе.

А  як  ні,  то  ти  просто  погубиш

Своє  щастя,  погубиш  себе..

Учениця 7-Б класу Малькут Олена

Твоїх долонь тепло зігріє мої руки,

Ти обіймаєш так, як сонце тихий гай..

Без тебе замерзаю в час розлуки,

Без тебе помираю, так і знай.

 

Твої уста солодкі, наче з медом,

Який ось щойно з пасіки взяла.

Ти знаєш, милий, кращого й не треба,

З тобою ж тільки щастя досягла.

 

А очі ці, вони такі глибокі:

Загадка в них, привабливість п’янка.

Бо ж інколи бувають і жорстокі,

Частіше ж добрі й щирі, знаю я.

 

Коли смієшся, нібито світає,

Як засумуєш - темрява навкруг.

Тебе моє серденько лиш кохає,

А для душі ти є й надійний друг.

Учениця 7-Б класу Малькут Олена

Ти  там  живеш,  я  тут  згасаю.

Без  тебе  тихо  помираю.

Забути  я  про  тебе  хочу,

Натомість  я  рядки  ці  строчу.

 

Ти  там  живеш,  я  тут  згасаю.

Як  вижити  мені  не  знаю.

Я  випиваю  чашу  смутку,

Ховаю  в  серці  незабудку.

 

Ти  там  живеш,  я  тут  згасаю.

Тебе,  мабуть,  вже  не  чекаю.

І  тихо  молячи  молитву

Я  припиняю  цю  гонитву.

 

Я  буду  тихо  сумувати,

Щоби  підозр  не  викликати.

Я віддано  тебе  кохаю.

Ти  там  живеш,  я  тут  згасаю.

Учениця 7-Б класу Малькут Олена

Я  так  люблю  твої  зелені  очі,

Твою  усмішку,  інколи  й  сумну.

Без  тебе  дні,  хвилини  й  навіть  ночі  –

Пусті,  без  тебе  не  живу.

 

Хоч  інколи  сувора  ти  до  мене,

Хоч  інколи    є  сльози  на  очах.

І  хоч  говорю:  «Зможу  я  без  тебе», 

Та розумію,  мамо,  я  не  вільний  птах.

 

Я  так  люблю  твоє  гаряче  серце,

Твою  усмішку  інколи  й  сумну.

Матусю  моя  рідна,  моя  ненько,

Без  тебе, мила,  я  не  проживу.

Учениця 7-Б класу Малькут Олена

Я знову чую як щемить серденько

І як по тілу пробігає морозець.

І зараз це якесь нове-новеньке,

Що хочеться втікати навпростець.

Я знову тихо уночі не сплю,

А думаю, все думаю про тебе,

Та все ж боюся визнати : «Люблю?

Е ні, цього мені не треба».

Чому? Чому боїшся почуттів?

«Це так чудово», – промайнула думка.

Я розділяю світ на безлічі світів,

І опиняюсь в іншому…  розлука...

Учениця 7-Б класу Малькут Олена

Я лину вже до тебе, рідний Львів,

Вже чує серце, що ближче я до тебе.

Ти залишити слід в душі зумів,

Коли ти поруч, ближчим стає небо.

 

Я лину вже до тебе, краю мій.

Нарешті очі мої ясно засіяють.

Дощами плакати о ні, не смій,

Хай сонця промені тебе не покидають.

 

Я лину вже до тебе, я вже мчу.

Мій потяг швидкості вже набирає.

Тобі назустріч здалека кричу :

«Вітаю, Львове!», й ти мене вітаєш.

Учениця 7-Б класу Малькут Олена

Я пам’ятаю зустріч першу,

Долонь твоїх усе тепло.

Я думала, що все завершу,

А це початком лиш було.

 

Я так несміло йшла до тебе,

Боялась погляду твого.

Та зараз я немов на небі,

Бо знаю, що люблю. Кого?

 

Про кого думаю щомиті,

До кого я лечу в думках,

Про кого сни мої умиті

Сльозами радості. Я – птах.

 

Я – птах, я вільно лечу в небо,

До тебе, сонце золоте.

Мені нічого більш не треба,

О, тільки б ти було моє.

 

Ти – моя радість, моє горе.

Ти – моє щастя у журбі.

Тебе кохаю, моя доле,

Себе дарую я тобі

 

Я пам’ятаю зустріч першу,

Уста мої ти цілував.

Історію цю не завершу.

Щоб ти, я хочу, про це знав.

Учениця 7-Б класу Малькут Олена

Сторінки: [ 1 ], [ 2 ]