Безцінний скарб
Моя ти рідна
Українська мово!
Люблю тебе,шаную,бережу.
Степи широкі,синє море,гори -
Змальовую тобою цю красу.
Як довго,мово,ти за нас терпіла,
Коли навколо були вороги.
Тобою нехтували ми і тільки зараз зрозуміли,
Що ти безцінний скарб
Для українців навіки!
Ти для Вкраїни дорога була і будеш.
Ми шануватимем Шевченкові слова,
Тому що мова наша найчарівніша , найкраща.
Й вона така у нас одна.
Учениця 6(10) класу Скорохода Василина
Кобзареві
Вже пам'ять в сивині,
Та все ще тужить Україна,
І кличе у сльозах його: "Вернись!"
Чи буде мати ще такого сина,
Як був Тарас?
Чи втішиться вона колись?..
Тарасе, батьку, пробудись.
За Україну-неньку помолись.
Чи все так сталось,
Як ти заповів?
Прошепочи молитву з давнини
Від кривд, нещасть, розбрату народ наш збережи.
Щоб було здоров'я і достаток в хаті,
Щоб були ми і щасливі,і багаті.
Щоб ми змогли твій заповіт здійснити,
Щоб з вірою у серці й правдою
В державі Україні жити.
Учениця 6(10) класу Скорохода Василина
Мого життя основа
День до дня - складеться майбуття.
Слово до слова- зложиться мова.
А їх багато можна знати
Та не варто рідну мову забувати
Навіть коли полину у чужу країну,
Не забуду мову нашу солов'їну.
Мова українська у моєму серці.
Дякую за це я своїй рідній ненці,
Бо вона навчила мову цю любити,
І де б не була я,нею дорожити.
Тож для мене рідна найдорожча мова
Це мого життя основа
Нехай ллється піснею дзвінкою.
Нехай буде всюди і завжди зі мною!
Учениця 6(10) класу Скорохода Василина
Герой нашого часу
Серпень...У повітрі вже відчувається прохолодний подих осені,особливо ввечері,коли сонце вже заховалось за величезні будинки шумливого міста. Куди не глянеш -безперервний рух авто по місцевих авеню, ліхтарі палахкотять сріблястими вогниками, люди, заклопотані буденними турботами,кудись поспішають,не помічаючи і не цінуючи жодної прожитої чи, в такому випадку краще сказати, прогаяної хвилини власного життя.. .Та,з іншого боку,можливо,саме такий рух і є життям...Хто зна? Проте рано чи пізно ми все одно усвідомимо для чого і заради кого живемо,навчимося насолоджуватись кожною миттю...
В одній затишній кав'ярні, неподалік від центру Львова,цього вечора також було досить гамірно. За одним із столиків сиділи дві молоді жінки. На перший погляд - дві подруги,які часто приходять сюди випити філіжанку запашної кави,вирішили зустрітися після тяжкого робочого дня і поговорити про моду,нові тренди цього сезону ,телепередачі тощо. Проте ніхто і гадки не мав,про що насправді розмовляли загадкові леді у тій кав'ярні.
- Слухай,Аню,-промовила одна з них,захоплено глянувши на подругу,-сьогодні я була просто приголомшена почутим . Мені доручили написати статтю про порятунок десятирічного хлопчика і ,не повіриш,собаки.
Ця юна панянка працювала у престижній фірмі журналісткою. Щоденно вона дізнавалася про різноманітні історії з життя знаменитостей, їхні "благодійні",а іноді навіть "героїчні" вчинки. І як їх лише не вихваляли читачі, проте цього разу Олександра (саме таке її ім'я) ,справді, усвідомила,що до цього часу вона писала статті про людей,які тільки прагнуть слави і піару,а про справжнього героя вона дізналася нещодавно.
-Знаю, тобі така новина може здатися дещо безглуздою,-продовжувала Олександра,-Але я була справді вражена,коли збирала інформацію про цю подію.
-Ну, розповідай швидше,що ж там такого трапилося з тим собакою?-поцікавилася подруга.
У голосі Ані подруга чула деякі нотки глузливості,можливо, навіть недовіри,проте вела далі:
- Отож,слухай. Це трапилося десь на початку весняної пори,одразу ж після відлиги. Вода
в річках ще ледь позбулася скляної зимової криги. Де-не-де крізь сніг намагалася
пробратися перша зелена травичка,з'являлися чарівні проліски. Тому саме того дня малий
Марко вирішив піти до лісу, щоб нарвати першоцвітів для матусі. День був погожим,ніщо не
віщувало біди,проте хто б міг подумати,кого зустріне школяр на своєму шляху і яким
фатальним фіналом завершиться ця приємна пора.
Дорога до лісу,якою йшов хлопчик ,вела через глибоку річку. Діставшись туди ,Маркові довелося перейти через дерев'яний місток,який,здавалося, от-от має проламатись.
- Знаю-знаю, Олю, знайомий сюжет,- зовсім сухо й безпардонно запевнила Аня. -
Міст ламається саме в цей момент, коли Марко проходить через нього, і хлопець падає в крижану воду,тоді з'являється на горизонті собака,який стрибає у воду і рятує малого. Проте,подруго,у світі бувало вже чимало таких героїчних випадків. Тому не думаю,що тобі варто тратити час для написання цієї статті.
-Ні,ти дуже помиляєшся, тому вислухай до кінця,-впевнено продовжувала журналістка.
- Це справді той вчинок,який послугує прикладом для багатьох "героїв" сьогодення.Тож на чому я зупинилась?.. .Хлопець перейшов міст без жодних проблем. І тут Саша побачила вже певне здивування в очах Ані,тому продовжила далі розповідь :
Та раптом школяр почув голосний гавкіт собаки, який пронизував усе його тіло . Чотирилапий просто благав про негайну допомогу. Марко оглянувся і побачив жахливе видовище: собака з шаленою швидкістю просто плив за течією річки,не маючи змоги дістатися до берега,бо вода була настільки холодною , а течія швидкою,що паралізовувала будь-які його спроби.
-Та вразило мене найбільше те,що хлопчак, недовго думаючи,без будь-яких сумнівів кинувся у воду. Зауваж,-сказала співрозмовниця,-він розумів, яка небезпека його очікує в цій стихії.
-Ну і що ж далі?- вже з певним захопленням вигукнула Аня,але потім пригадала,що вони в кав'ярні не самі і трішки притишила голос: -Він врятував собаку?
-Так,собака дуже зрадів,коли дістався землі. Його нагодували,зігріли вже нові господарі... Він,напевно,зрозумів,наскільки дорога ця розкіш-життя...
Ніхто так і не знає,чому цей собака опинився там,коли саме Марко пішов до лісу за букетом. А якби цей юний перехожий запізнився хоча б на хвильку чи навпаки поспішив нарвати квітів,то,напевне, наш "плавець" загинув би на старті свої кар'єри.
-Та ну,ти що,не можна так жартувати,-дещо обурено не схвалила слова Лесі Аня.-Це ж тварина-наш менший друг.
-Так,ти маєш рацію,я висловилась занадто жорстоко.. .Та за інших обставин Марко залишився б живим,-сумно додала Олександра. Так,саме так. Хлопчик зумів якимось чудом допомогти собаці вибратися з води,проте самого той водний вир закрутив у своїх обіймах і не дав змоги винирнути з ріки. Його тіло знайшли невдовзі біля тої самої галявини,де росли проліски. Ось так трагічно завершується історія маленького героя,який не побоявся пожертвувати власним життям заради,як сказали би більшість читачів,якогось нещасного волоцюги-собаки...
Уже наступного дня новина про статтю "Героя нашого часу"облетіла майже всі кіоски Львова. Безумовно, кожен, хто її читав, робив певні висновки для себе самого,для когось вона стала поштовхом змінити свій стиль життя і звернути увагу на прості життєві дрібниці,які приносять щастя, а хтось,можливо, і не зрозуміє суті такої історії і просто забуде цю подію,продовжуючи жити за усталеним звичним розкладом...
Василина Скорохода
Стаття в газету
Ми живемо у час, коли особливо гостро постала проблема удосконалення рівня освіти в сучасному українському суспільстві. Безперечно, майбутнє нашої держави - в руках молодого покоління. Тому йому необхідно здобувати знання для того, щоб покращити рівень життя українців загалом. Не можна допускати того, щоб ситуація, яка склалася в державі, і події, які нам доводиться спостерігати, завдали нищівного удару в освітньому житті громадян.
Аналізуючи сьогодення, я можу зробити висновок, що вищим органам державної влади необхідно приділяти якомога більше уваги і докладати великих зусиль для розвитку галузі освіти в Україні. Адже всім відомим є факт: ерудиція та освіченість кожної, окремо взятої людини є показником її культурного й духовного рівня розвитку та інтелекту.
Зробивши певні підсумки, я можу виокремити основні і найбільш оптимальні, на мій погляд, заходи, яких варто вжити для вирішенні проблеми і відповідно для процвітання освіти в державі.
Насамперед, це запровадження профільного навчання у середньо-спеціальних навчальних закладах, у середній та початковій школах. Напевно, багато хто погодиться, що у процесі здобуття освіти значно кращою для молоді буде можливість самостійно обирати для подальшого вивчення певну обов'язкову кількість предметів. Тоді в школярів буде більше змоги приділяти увагу вивченню своїх улюблених предметів, і це сприятиме хорошим успіхам у навчанні. Крім того за таких умов скоротиться час, проведений учнями в школі, що позитивно вплине на їх самопочуття.
У протилежному випадку знання дитини розсіюються, тому їй важко сконцентруватись на вивченні певного предмета. Нерідко буває так, що випускник не може визначитися з вибором подальшої професії в майбутньому, адже не оприділився остаточно, які саме предмети необхідні йому для досягнення кар'єрних успіхів.
Другим пунктом у своєрідному плані, складеному мною, є запровадження якомога більшої кількості практичного навчання у ВУЗах. Як на мене, теоретичний матеріал повинен тісно переплітатися з практикою, щоб студенти знали, для чого вони вивчають теорію, і як правильно її застосовувати в практичному житті. Це дасть змогу розвивати не тільки науку, а й робити прориви в різних галузях економіки, медицини тощо, досягнути високого рівня життя людей.
З моєї точки зору, замість того, щоб навантажувати першокласників зайвими предметами, в яких вони не відчувають потреби у своєму віці, краще було б прищеплювати їм змалечку любов до мистецтва, навчити, в першу чергу, дітей розрізняти твори різних художників, композиторів, поетів, тобто виховувати високо елітне суспільство, естетів, меценатів.
Новою, незвичною, проте, на мій погляд, розвиваючою і, насамперед, цікавою була б спроба проводити уроки математики чи фізики, або економіки на іноземній мові. Це дало б поштовх до поглибленішого вивчення іноземних мов та відповідно відкрило б можливості на навчання в університетах Європи в майбутньому.
Отож, вирішення таких завдань є однією з першочергових справ влади в Україні. За таких умов студентство, учні шкіл зможуть покращити свої знання і розширити власний світогляд. Тоді це також сприятиме позитивним змінам і в повсякденному житті українського суспільства.
Василина Скорохода
Життя - це можливість. Скористайся нею!
Ви кажете —час минає.
Божевільні — це ви минаєте.
Єврейська мудрість
Є люди - феєрверки. Вони горять потужно,святково,майже грандіозно,не обпікаючи...Але наближатися треба обережно: вистрелять іскрами просто в очі !
Є люди - феєрверки,які не можуть загорітися самотужки,яких треба запалити, їх необхідно тримати подалі від вогню: інакше вибухнуть і зруйнують усе навколо. Або,як мінімум,покалічать. Проте,мало хто бачить напис «вогненебезпечно».
Є люди - феєрверки. Є люди ,як бенгальські вогні. Та врешті з них залишаються тільки жалюгідні обвулені палички,які неможливо запалити вдруге.
Тож прожити життя потрібно немарно. Адже потім,мабуть,надзвичайно важко усвідомлювати,що не досягнув поваги,мрії,не проявив себе.
Як часто люди бояться показати себе справжнього,соромляться робити те,що люблять. Але ж це неправильно! Адже,щоб досягти успіху в житті,ніколи не потрібно встидатись самого себе. Пам'ятайте:усі великі зірки народжуються з вибуху. Головне - це повірити в себе. Не загубити жодної дорогоцінної хвилини,щоб потім не шкодувати про неї. Відомий письменник Франц Кафка казав : «Сенс усього нашого життя полягає в тому ,що рано чи пізно настає кінець». Ми так часто відкладаємо справи назавтра, навіть не замислюємось,що завтра для нас може не настати. Ми не можемо знати,чи побачимо ранкову метушню на вулиці; ми ображаємо людей,впевнені,що обов'язково помиримось з ними пізніше...Але цього «пізніше» може просто не бути.
А взагалі у нас досить багато проблем, пов'язаних із життям. Та це й не дивно! Адже у житті,мабуть,найскладнішим є саме життя.
Найпоширеніша проблема людей полягає у тому, що ми завжди чекаємо слушної миті. Чекаємо,ніби нам з неба має впасти записка,в якій буде зазначено: «Слушна мить». Та схаменіться,такого не буде! Цю мить потрібно не чекати,а творити! До прикладу, хочу навести декілька думок старших людей,які уже добре протоптали стежину свого життя.
Юрій Мимренко.52 роки.
«Я прожив 52 роки,але якщо відняти від них ті години,що я просто безкорисно проіснував,то виявиться,що я ще в пелюшках. Я просто чекав нового дня,щоб знову провести його як і попередній. Зараз потрібно все міняти,я маю мрію навчитись фехтуванню та стрибнути з парашутом. Але робота забрала багато років мого життя я вимушений був забути про свої мрії...».
А також зізнання 82-х річного Анатолія Коропатенка : « Моє життя майже закінчується. Зараз кожен день для мене має своє важливе значення. Тому я намагаюсь не витрачати його на телевізор,диван чи просто газету .Ще з дитинства я мріяв побачити кожен куточок світу,проте ця мрія відкладалась завжди зі словами: «Я ще встигну .Мені ж всього 20,потім 30,40» І тут мені все ж виповнилося 58. І я зрозумів,що мрія всього життя може обірватися разом із зупинкою мого серця. Я запізно зрозумів це,але все ж почав активно втілювати її в життя. І скажу з честю,що я здійснив свою мрію...».
Ще одна відома усім проблема: боїмось,що нас не зрозуміють. І не розуміємо тих,хто виділяється. Я не знаю як вам,але мені шкода таких людей. А ще більше - талановитих людей,яких не розуміють цього ,які,не встигнувши злетіти,відразу розбиваються. Розбиваються об стіну жорстокої реальності,намагаються призвичаїтись до навколишніх умов стають справжнісінькими кактусами. Проте людина - кактус найчастіше не тому кактус,що колюча,а тому,що навколо - пустеля.
Як шкода,що в світі залишилось так мало людей,які користуються цією коштовною можливість - життям .Таких людей засуджують,але не забувають. Або ж навпаки,про них зараз ніхто не пам'ятає. Наприклад,подумайте: скільки відомих співаків або акторів ви знаєте? А скількох солдатів,які пожертвували життям заради майбутнього? Хоча я не можу сказати,що вони його втратили. Ці люди прожили його недаремно,даруючи свою жертву прекрасному майбутньому. Гете казав: « Лише той гідний життя і свободи,хто кожен день іде за них на бій.. .».Та не сприймайте все настільки буквально. Ми не обов'язково повинні боротись за них на війні або насильницьким методом,ми повинні вміти відстоювати свої права,свою думку,світогляд,і не дозволяти жодній особі зіпсувати нашу особистість.
Але,щоб справа закінчилась успішно,людям потрібен талісман,який грітиме їх протягом всього життя. І ми шукаємо його в речах,людях,словах,не знаючи,що він всередині кожного з нас. Ви запитаєте: що це?Це наше серце - наш талісман. Тільки хтось обирає граніт,а в когось у грудях цвітуть рубіни.
Я не хочу робити великих нудних висновків. Єдине,що можу сказати: кожен день - це шанс і це наш вибір скористатись ним чи втратити. Ніколи не соромтесь того,ким ви є,робіть те,що подобається вам,а не іншим, зрозумійте,що в житті не так вже й багато лабіринтів.
Надія Яцишин, випускниця
Мова
Рідна мово українська ,
Милозвучна і прекрасна.
Солов’їна і пташина,
Ти найкраща на Землі.
Рідна мово українська,
Ми тебе завжди будемо
Шанувати й прославляти
Доки житимемо всі.
Мова наша ,мов той вітер,
Що несе з чарівних квітів
Пелюстки нових пізнань,
Добрих,щирих побажань.
Мова наша ,як те небо,
Чиста,світла і безмежна.
Наша мова - рідна мати,
Що у кожного одна.
Учениця 3 ( 7 )-Б класу Сеньків Вікторія
Тернистий шлях моєї мови
З часів ще первісних, що вкрились сивиною.
Плекали, мово, ми тебе та берегли,
Бо володієш ти красою неземною,
Якої більш ніде нам не знайти.
Тебе калічили й позбутися хотіли,
Та хто ж у змозі знищити царівну?
Ти воскресала, хоч і блідла, тліла,
Та все ж лунала знову чарівна.
Ти – королева, мово українська!
Ні, ти не згаснеш, як у небі зорі.
Франко, Шевченко, Косач і Вілінська -
Увесь народ для тебе молив долі.
І досі бій іде за твоє слово,
За ту могутність, що в собі несеш.
І він не вщухне, чуєш доти, рідна мово,
Допоки ми живемо , ти живеш!
Учениця 7-Б клас Малькут Олена
Так легко мені
Не було ще ніколи.
Так важко
Було лише раз у житті.
В світанку яскравім
Прощалися зорі,
І Ти мені тихо
Приходила в сні.
Я бачив,
Як Ти мене цілувала
У щічку так ніжно,
Що я полетів.
Розкрив свої крила
І білі вітрила,
В ромашкове поле,
У ключ журавлів
Несли мене довго.
Я бачив чудово
Місця усі ті,
Де лелека летів.
Учень 7 класу Миндюк Роман
Сторінки: [ 1 ], [ 2 ]